Чи може сила волі бути ніжною?

Прокляття сили волі

Тема сили волі для мене, не побоюся цього твердження, — екзистенційна. Мати сильну волю, так я завжди вважала, дуже й дуже добре. Щоразу коли я, будучи на канікулах у бабусі, відмовлялася від андрутів (а це ну сильно смачно) або сирника, мені так і казали: “Яка ти в нас, Олічка, умнічка, яку силу волі маєш!” Звісно, я тим пишалася і вірила в силу волі як у ніщо інше, бо саме вона мені дозволяла відмовлятися від піци й тортиків навіть тоді, коли всі інші їх їли безконтрольно, бігати 10км і в дощ, і в сніг, та качати прес і попу годинами попри втому й здоровий ґлузд.

Ззовні все виглядало як “Оце сила волі, оце самоконтроль”. І так було до моменту, коли я сама себе тою силою мало не завела в засвіти. Після повідомлення друга-лікаря, у якому йшлося про кахексію якогось там ступеня й те, що йому було би дуже прикро напитися десь за півроку на моєму похороні, похитнулася моя віра в силу волі й почалася віра в терапію, і зрештою — у ніжні методи взаємодії із тілом та розумом. Мені тоді довелося провести велику й неприємну роботу де-ідентифікації себе зі своєю силою волі. Більшу частку свого свідомого життя я вважала, що я і є моя сила волі; без неї мене нема й не може бути. Надто сильно вже мені хотілося мати цілковитий контроль над тим, як виглядає моє тіло. Я просто не могла прийняти й припустити, що воно може бути округлим, мʼяким, жіночним. Мені того всього не треба було, я того не обирала. У мене натомість була цілком конкретна задача — бути худою за будь-яку ціну. На обслуговування саме цієї цілі я й поставила свою силу волі.

Уже коли я була в терапії, мені розповіли про еволюційну теорію анорексії. Відповідно до неї, у суспільстві має бути певний відсоток людей, які можуть на голодний шлунок гасати лісами-горами в пошуках їжі для племені, яке надто слабе, щоби так жваво рухатися. Звісно, в епоху супермаркетів та всюдисущої їжі, ця фіча видається не такою вже й потрібною, тому знаходить інші способи проявитися, наприклад, через аскезу або міф про красу. Тобто оце моріння себе голодом як правило легітимізується якоюсь вищою метою, залежно від того, що вважається в суспільстві цінністю і що людина, яка це робить вважає цінністю. Як сказала мені якось терапевтка: “Багато хто хоче бути худим, але не всі, хто того бажає, отримують харчовий розлад анорексія”. Тобто одного лише бажання замало, має бути ще й мозок, який те бажання може довести до успішної реалізації. На щастя, до успішної реалізації так і не дійшло. Але було близько.

Анорексія має найвищий рівень смертності серед усіх психічних розладів, як від медичних ускладнень, пов’язаних із хворобою, так і від самогубства. Тому недивно, що дослідники так старанно вивчають анорексичний мозок. Однією із структур мозку, яка стабільно виявляється гіперактивною та гіпертрофованою у людей із цим харчовим розладом є передня серединна поясна кора головного мозку (anterior midcingulate cotrex або скорочено aMCC) [1; 2]. Коли я почула про цю зону, я аж заклякла там, де стояла! Я думала в мене сила волі, а то був просто перекачаний шмат сірої речовини. Звісно, усе насправді більш складно й заплутано, але, виявляється, anterior midcingulate cotrex відіграє чи не ключову роль у тому, що ми називаємо сила волі та наполегливість.

Наполегливі звивини нашого мозку

Передня серединна поясна кора головного мозку (називатиму її просто aMCC) була описана ще на початку 20-го століття, але станом на сьогодні розуміння її функцій, у тому числі завдяки функціональній МРТ, нічогенько так просунулося. На жаль, у літературі можуть зустрічатися різні назви цієї діляки. У нейронауці так часто буває, через складність структури мозку, різні дослідники можуть зосереджуватися на дещо різних аспектах або використовувати різні критерії для визначення регіонів мозку. Нам для нашої цілі тут (розібратися із силою волі) насправді байдуже, як називати цю ділянку: aMCC, caudal anterior cingulate, dorsal anterior cingulate cortex чи хлібчик з маслом. Нам достатньо знати, що в нас над вигнутою товстою смугою нервових волокон, яка з'єднує дві половини нашого мозку, сидить наш хлібчик з маслом — по одній скибці із кожної сторони. Ці "скибки" простягаються уздовж центру мозку трохи вище й вперед від його середини [3]. Це якщо грубо й на холопський розум. Осьо картинка, щоби краще те все візуалізувати:

Три частини поясної кори був визначені так, як описано в Desikan et al. (2006), і позначені згідно з широко прийнятою термінологією, запропонованою Vogt (2009) [4].

Я так довго топчуся на термінології та топографії aMCC, нашого хлібчика з маслом, тому, що дуже навіть може бути, що ці звивини забезпечують нам нашу силу волі та наполегливість у досягненні цілей. У англійській є чудове слово на позначення цього явища — tenacity, а результати мого нового улюбленого дослідження на цю тему були опубліковані під заголовком “The tenacious brain: How the anterior mid-cingulate contributes to achieving goals” — “Наполегливий мозок: як передня середня поясна кора (aMCC) відіграє центральну роль у формуванні наполегливості”. Завдяки своєму унікальному розташуванню на перехресті кількох внутрішніх мереж, aMCC (або хлібчик з маслом) може інтегрувати сигнали, пов'язані з інтероцепцією (нашою здатністю відслідковувати внутрішні чуттєві стани, такі як голод, спрага, біль тощо), аллостазом (процесом, за допомогою якого організм підтримує стабільність через зміни, адаптуючись до стресу), виконавчою функцією, плануванням рухів та інтеграцією сенсорного сприйняття — аби видавати нам необхідні ресурси (силу волі) для досягнення бажаних цілей [3]. Тобто хлібчик із маслом стратегічно приймає інформацію від різних департаментів і зрештою надсилає рішення типу “Так, ця задача складна, для неї треба добряче постаратися, але нічо, можем, поїхали!" І людина зрештою пробігає марафон або кидає курити. Вау! Ну і як тут не замилуватися красою архітектури людського мозку!

Якщо ви зараз подумали, стоп, Хельґі, це все дуже добре й навіть чарівно, але які є докази, що той хлібчик із маслом має якийсь стосунок до сили волі, окрім його розташування в мозку, то, по-перше, я справді рада, бо саме так я хочу, аби всі ми ставилися до будь-яких досліджень і тверджень: докази, методологія, оце все спершу, а потім будемо кричати “вау”. І, по-друге, доповідаю, що по доказах. Вони станом на зараз є трьох типів: дослідження уражень (коли в когось aMCC із різних причин виходить із ладу), дослідження нейровізуалізації (коли дають якесь завдання — і вжух тебе із ним у МРТ) та дослідження стимуляції (коли електродиками стимулюють aMCC напряму, stay tuned, там дуже цікаві спостереження) [3].

По-порядку. Клінічні дослідження — і на тваринах, і на людях — показали, що пошкодження aMCC або його зв'язків може викликати глибокі мотиваційні зміни. Ще в 1937 пан Папез помітив, що пухлини, які тиснуть на поясну кору, призводять до "байдужості до навколишнього середовища, зміни в особистості чи характері, ступор або коматозний стан". Більш новітні дослідження також пов’язують пошкодження області aMCC із мотиваційними порушеннями, апатією та нездатністю планувати довгострокові цілі [3].

На цьому зображенні показано активацію нашого любимого хлібчика із маслом у різних дослідженнях нейровізуалізації.

(A) Роль aMCC у витривалості: сильніше функціональне з'єднання між aMCC (позначене авторами як 'dACC’, пам’ятаєте, я казала про відмінності в термінології) та допоміжною моторною зоною пов'язане з нижчими рівнями апатії (Bonnelle et al., 2016);

(B) сильніше функціональне з'єднання між aMCC і вентральним стріатумом асоціюється з наполегливістю (Myers et al., 2016);

(C) спонтанна активність aMCC передбачає наполегливість (Wang et al., 2017b);

(D) більша активність aMCC (позначена, знову, авторами як 'dACC') асоційована з вищими рівнями настирливості (Kurniawan et al., 2010);

(E) сигнал aMCC асоціюється із бажанням докласти більше зусиль (Bonnelle et al., 2016);

(F) активність aMCC зростає під час оцінки величини зусиль (Scholl et al., 2015);

(G) сигнал aMCC відображає суб'єктивну цінність докладених зусиль (Chong et al., 2017);

(H) стимуляція aMCC (жовте коло) підвищує волю до наполегливості (Parvizi et al., 2013) [3].

Поки ще не кричіть вау, у нас ще одна група доказів. У відносно недавньому (2018) дослідженні Каруана та його колеги проаналізували вплив електричної стимуляції на 329 пацієнтів із епілепсією, яка не піддавалася медикаментозному лікуванню. Автори виявили, що стимуляція aMCC викликає різноманітні види цілеспрямованої поведінки — верхнє зліва [5]:

Анатомічний розподіл поведінкових і суб'єктивних реакцій на електростимуляцію.

І ще одне — на закуску. Невеличке дослідження із всього двома учасниками, і на одного із них навіть можна подивитися тут. Чуваку стимулюють зону хлібчика з маслом, і в нього звідкись з’являється відчуття, що він прямує в бурю, але це окей, бо він зможе прорватися крізь ту бурю. Коли ж йому кажуть, що стимулюють його мозок, а насправді нічого не відбувається, нічого подібного пацієнт не переживає [6].

A тепер можна й вау. Для мене наведені дані — щось із області майже наукової фантастики. Не знаю, чи допомогло би мені коли я починала терапію своїх харчових розладів знання того, що за мою роздуту до несумісності із життям силу волі відповідальна надміру активна звивина (з одного або обох боків). Але оглядаючись на свій досвід зараз, я, якщо чесно, трошки жахаюся, що звела всю красу, неоднозначність та непередбачуваність людського тіла та загалом життя до двох звивин. Ототожнила себе із aMCC. Приїхали. І я зовсім не знецінюю силу волі тут, просто кажу, що коли мета кепська (типу “бути худою”), сила волі може бути сумнівним даром.

Але давайте тепер про хороше. Що як у вас є славна мета — вивчити нову мову, дбати про свої тіло та розум, у тому числі методом регулярних занять спортом та систематичної медитації, налагодити сон, написати книгу, запустити власний проєкт, ваш варіянт; як до неї додати сили волі? Адже будь-яка ціль передбачає конкретний вибір типу “я це робитиму” або “я цього не робитиму”. Наприклад, якщо мета — вивчити мову, то для цього треба якийсь час регулярно на це витрачати час, і від чогось відмовитися, наприклад, від перегляду серіалу чи скролу в мережі вашого вибору. Виявляється, у всіх нас є надія, бо той хлібчик з маслом в нашому мозку — дуже пластична ділянка, яку можна “підкачати” і таким робом набути бажаних наполегливості та сили волі.

Частина мозку, яка (у декого) не всихає із віком

Я почала розповідь про силу волі із власного — патологічного — прикладу. Він, у першу чергу — повчальна історія про те, що за умови деструктивної цілі, сила волі може вилізти боком. Загалом проте мати сильну волю допомагає по життю. Зокрема більша цілісність aMCC (нашого хлібчика з маслом) передбачає стійкість, що пов’язана з позитивними життєвими результатами в контексті старіння, здоров’я та навчання [3]. Тобто не тільки про розмір цієї звивини йдеться, а й те, наскільки ефективно її діяльність інтегрована із іншими частинами голови.

Ціла серія досліджень вказує на виняткові випадки здорового старіння, що можуть бути пов’язані із підвищеною витривалістю та стійкістю aMCC (тобто збільшену та більш інтегровану зону хлібчика з маслом). У більшості людей похилого віку функція епізодичної пам’яті знижена що супроводжується низкою вікових нейробіологічних змін, включаючи структурну атрофію. Проте є феноменальні винятки [3]. Зокрема, кілька недавніх досліджень виявили чудову підгрупу людей похилого віку, відомих як Superagers, тобто тих, хто зустрічає свої золоті роки в прекрасній ментальній формі. Їхня продуктивність за деякими когнітивними показниками еквівалентна дорослим людям середнього віку і навіть молоді — попри поважний вік [4].

Не знаю, як ви, а я хочу бути одним із суперейджерів. Із усього видно, що до цієї когорти можна долучитися, якщо систематично практикувати непрості речі. Найпростіший приклад — фізична активність. І вгадайте що, у нас є хороші дослідження на цю тему! ) Так, дослідження метаболізму мозку під час фізичних вправ показують, що метаболізм aMCC пов’язаний із інтенсивністю фізичних вправ, а також, що цей зв’язок значно сильніший у осіб із більшою фізичною здатністю (які, швидше за все, регулярно займаються спортом) [7]. Крім того, деякі дані свідчать про те, що регулярні фізичні вправи можуть фактично збільшити об’єм aMCC [8]], припускаючи захоплюючу можливість того, що можливо фізично “тренувати” функцію нашого хлібчика з маслом, і заразом свою силу волі.

Ніжно, але впевнено качаємо силу волі

Хто знає, можливо, здатність свідомо робити речі, від яких нам короткостроково некомфортно — саме те, що робить нас людьми. Ключик, як завжди, у тому, аби розуміти довгострокові наслідки та не впадати в ментальну пастку підміни понять, як от я зі своєю анорексією. І тут без балансу нікуди.

Сила волі — потужна характеристика, яка вбудована в кожен людський мозок із його передньою серединною корою — із двох боків. Це пластичне утворення, яке можна “качати”: так само як ми качаємо сідниці, біцепси й трицепси. Тільки якщо для посилення м’язів нам потрібен фізичний спротив (важкі предмети такі як гирі та гантелі), то для “прокачки” сили волі потрібен спротив ментальний. Зробити / не зробити щось, хоча не надто хочеться або навпаки хочеться — залежно від ситуації. Наприклад, прийняти ту бісову холодну ванну, хоча це не найкраща в світі розвага, поставити ліміт на соцмережі на телефоні й достримуватися його, або не заходити в мережу доти, доки не зробите щось продуктивне; або розстелити свій килимок для йоги, навіть якщо сьогодні якось не хочеться жодних практик, чи просто вийти на прогулянку. Зробити стільки й так, скільки та як можете сьогодні, але зробити — заради прокачки aMCC.

Із усього видно, що забезпечення тотального комфорту, коли все є і нічого не хочеться, собі та ближнім — не надто ніжний підхід, що може призвести до стагнації та апатії. А отже давайте себе — обережно й із застосуванням всіх пересторог безпеки — таки піддавати дозованому ніжному дискомфортові: регулярно рухатися, піднімати важкі предмети, їсти більше овочів і менше цукру, купатися в холодній воді, вчити нові мови. Фокус у тому, аби цей дискомфорт був заради чогось, чого ви в житті дійсно по-справжньому бажаєте. І, відповідно, до останніх досліджень, це може продовжити наше життя в здоровому ґлузді, що саме по собі — славна мета, як на мене.

Бажаю вам і вашому хлібчикові з маслом наснаги в подоланні дискомфорту заради славних цілей.

P.S.: якщо ви дочитали аж до цього моменту, можете бути певні, що ваші звивини сили волі отримали добрячу прокачку, і я вами пишаюся; це було непросто написати, уявляю, що так само непросто це було прочитати)

Подякувати за цей матеріал

P.S.S.: якщо бажаєте дати звивинам сили волі ще більшу прокачку, приходьте на курс "Інструкція до мʼязів"; він забезпечує ніжну дозу фрикції, що необхідна для нарощення сили волі й принагідно — для покращення якості та кількості вашої мускулатури.

Хочу на курс "Інструкція до мʼязів"

Джерела:

1 — Geisler, D., Ritschel, F., King, J. et al. Increased anterior cingulate cortex response precedes behavioural adaptation in anorexia nervosa. Sci Rep 7, 42066 (2017). https://doi.org/10.1038/srep42066

2 — Karl-Jürgen Bär, Feliberto de la Cruz, Sandy Berger, Carl Christoph Schultz, Gerd Wagner. Structural and functional differences in the cingulate cortex relate to disease severity in anorexia nervosa. J Psychiatry Neurosci Jul 2015, 40 (4) 269-279; DOI: 10.1503/jpn.140193

3 — Alexandra Touroutoglou, Joseph Andreano, Bradford C. Dickerson, Lisa Feldman Barrett, The tenacious brain: How the anterior mid-cingulate contributes to achieving goals, Cortex, Volume 123, 2020, Pages 12-29, ISSN 0010-9452, https://doi.org/10.1016/j.cortex.2019.09.011.

4 — Tamar Gefen, Melanie Peterson, Steven T. Papastefan, Adam Martersteck, Kristen Whitney, Alfred Rademaker, Eileen H. Bigio, Sandra Weintraub, Emily Rogalski, M.-Marsel Mesulam and Changiz Geula. Morphometric and Histologic Substrates of Cingulate Integrity in Elders with Exceptional Memory Capacity. Journal of Neuroscience 28 January 2015, 35 (4) 1781-1791; DOI: https://doi.org/10.1523/JNEUROSCI.2998-14.2015

5 — Fausto Caruana, Marzio Gerbella, Pietro Avanzini, Francesca Gozzo, Veronica Pelliccia, Roberto Mai, Rouhollah O Abdollahi, Francesco Cardinale, Ivana Sartori, Giorgio Lo Russo, Giacomo Rizzolatti, Motor and emotional behaviours elicited by electrical stimulation of the human cingulate cortex, Brain, Volume 141, Issue 10, October 2018, Pages 3035–3051, https://doi.org/10.1093/brain/awy219

6 — Parvizi J, Rangarajan V, Shirer WR, Desai N, Greicius MD. The will to persevere induced by electrical stimulation of the human cingulate gyrus. Neuron. 2013 Dec 18;80(6):1359-67. doi: 10.1016/j.neuron.2013.10.057. Epub 2013 Dec 5. PMID: 24316296; PMCID: PMC3877748.

7 — Kemppainen J, Aalto S, Fujimoto T, Kalliokoski KK, Långsjö J, Oikonen V, Rinne J, Nuutila P, Knuuti J. High intensity exercise decreases global brain glucose uptake in humans. J Physiol. 2005 Oct 1;568(Pt 1):323-32. doi: 10.1113/jphysiol.2005.091355. Epub 2005 Jul 21. PMID: 16037089; PMCID: PMC1474763.

8 — Colcombe SJ, Erickson KI, Scalf PE, Kim JS, Prakash R, McAuley E, Elavsky S, Marquez DX, Hu L, Kramer AF. Aerobic exercise training increases brain volume in aging humans. J Gerontol A Biol Sci Med Sci. 2006 Nov;61(11):1166-70. doi: 10.1093/gerona/61.11.1166. PMID: 17167157.