Анус і серце — єдиний орган?

"Наші найсвященніші переконання, незмінні елементи наших вищих цінностей є судженнями наших м'язів." ("Our most sacred convictions, the unchanging elements of our supreme values, are judgments of our muscles.") — Фрідріх Ніцше

Найбільший орган тіла

Відповідно до карти людського тіла західного зразка, мʼязи — це тип тканини, а не єдиний орган. Формально найбільшим людським органом вважається шкіра, принаймні так нам казали на уроках біології. І шкіра — це, безперечно, абсолютно неймовірне біологічне явище: саме нею ми зазвичай торкаємося світу довкола; її стан часто є гарним симптомом того, що відбувається всередині нас (велику увагу станові шкіри як методові діагностики, наприклад, приділяє традиційна китайська медицина); і вона — наш перший захист від будь-чого, що намагається порушити наші кордони. При цьому шкіра задовольняє ряд умовних, тобто сконтруйованих, критеріїв, які роблять її органом. Зокрема, вона є окремою структурою із власними межами, що саме по собі, якщо задуматися, чиста магія природи! Але цей матеріял не про шкіру, він — про мʼязи.

М’язи є важливою частиною тіла, ніхто цього ніде не заперечує, але їх доволі рідко, принаймні в класичних медичних текстах, класифікують як єдиний орган: бо це не влазить у параметри звичної анатомічної карти. Тож у тілі, згідно із цією картою, є багато м’язів (близько 600, якщо, на західний дослідницько-розтинний манір, усе порахувати), кожен із яких можна вважати окремим органом. У такій парадигмі серце та анус мають мало спільного й іноді стають мало не концептуальними протилежностями: перше оспіване, другий, в основному, осоромлений. Стара добра західна звичка розділяти, у тому числі в буквальному сенсі, класифікувати й забувати про те, що карта не є територією — у дії, без жодних прикрас та застережень. 

Однак якщо ми на хвильку відійдемо від звичної нам карти людського тіла, ми можемо побачити, що наша мускулатура є безумовно найбільшим та метаболічно найактивнішим, переважно через свій розмір, органом тіла. Залежно від статури людини, м'язи становлять 30-40% маси тіла. Унікальна здатність цієї дивовижної тканини скорочуватися та подовжуватися відповідальна за майже всі рухи: від найдрібнішого регулювання діаметра крихітної артерії до найширших виразних жестів та нашого видимого пересування поверхнею планети Земля. І ця діяльність, цей рух себто, споживає переважну більшість усієї їжі, яку ми їмо, та кисню, який ми поглинаємо. Достатня кількість або ж навпаки брак мʼязів, їхній належний або неналежний тонус чи напруженість визначають наші розміри, контури, наші відчуття власного тіла та якість усіх наших фізичних дій [4].

Традиційно хочу зауважити, що жодним чином не применшую вагу та цінність роботи анатомів минулого. Завдяки їхнім дослідницьким розтинам ми маємо наші прекрасні сучасні анатомічні атласи, у яких уся мʼязова тканина описана та проаналізована — м’язинка за м’язинкою. Без цієї анатомії ми навряд чи мали би сучасну медицину, яка може багато що із того, що вона накласифікувала відрізати, пришити та перешити, і тим самим часто поліпшити якість життя людини. Абсолютно безцінно до того ж мати змогу, навіть якщо ти не збираєшся нікого оперувати, відкрити анатомічний атлас і собі пороздивлятися-повивчати великі та маленькі м’язи, які забезпечують нам усі без винятку наші рухи — великі та маленькі:

(Ілюстрація із Essential Anatomy 5)

Навіть мистецтво як ми його знаємо виглядало би зовсім інакше без класичної анатомії. [2], і хто знає, як виглядала би легендарна посмішка Мони Лізи, якби її автор, намагаючись глибоко зрозуміти анатомію людини, за життя не провів і свою серію розтинів:

Функціональна єдність: один мʼяз у багатьох "мішечках"

Aле! Звісно, тут має бути "але". Іноді ми можемо сильно загратися в партикуляризм окремих м’язів і забути про те, що наші м’язи працюють не поодинці. Навіть коли ми дивимося на картини Рубенса та Давінчі, ми бачимо тіло, спину, ноги — у їх довершеній сукупності. І саме в цій сукупності весь кайф та нескінченна потенційність різноманітних рухів. А от коли ми починаємо думати в термінах “мені треба підкачати сідниці / живіт / спину / трицепс / біцепс / (ваш варіант)”, ми цю сукупність відставляємо на задній план як несуттєвий фактор, натомість фіксуючись на окремих часто естетичних елементах підкачуваного тіла.

Розподіл скелетної м’язової тканини на більш ніж шістсот окремих мішечків — одна із дивовиж природи, що відбувається завдяки каркасові сполучної тканини протягом внутрішньоутробного розвитку: колагенова матриця, наше внутрішнє орігамі, забезпечує нам понад шістсот мішечків відповідного розміру, форми та розташування, які заповнює м’язова тканина, що формується [4].

Існує певна розумова зручність розглядати кожен із цих мішечків сполучної тканини як окремий м'яз із окремою функцією. Однак, це розумове спрощення, яке згладжує величезну багатовимірність та несе в собі небезпеку затьмарення для нас справжніх тонкощів взаємодії м'язового напруження та розслаблення — у всій системі. "Карта — це не територія". Складна та заплутана реальність території полягає в тому, що будь-який конкретний м'язовий мішечок рідко задіює всі свої волокна одночасно, і жоден мішечок ніколи не діє незалежно від багатьох інших мішечків, які пов'язані з його функцією. Не існує жодного окремого м'яза, який контролює один окремий рух; всі мʼязи в реальності мають злагоджено працювати, аби уможливлювати грацію та ефективність людського руху [4]. Нормальна дія м'язів — це узгоджена реакція груп м'язів. Тож попри те, що м'язи можуть мати анатомічну індивідуальність, функціональної індивідуальності вони не мають [5].

На щастя, ми тут із вами вже горобці стріляні, і знаємо, окрім іншого, що перекачаний живіт не дає нам дихати, як тулуб інтимно пов’язаний із великим пальцем, як сідниці допомагають тримати спину, і як литки допомагають серцю перекачувати кров. Тому де-факто ми вже в Ніжному методі говоримо про м’язи як орган, що мені дуже подобається, бо є в цьому і правильний бунт проти м’язового партикуляризму, і радикальне прийняття тіла в усій його природній цілісності.

Про що ми говоримо, коли ми говоримо про м’язи

Коли ми говоримо про м’язи, ми говоримо про рух! Саме м’язи його створюють: усі наші кліпання, вдихи та видихи, стояння, сидіння та стрибання, а також пережовування, перетравлювання та евакуація із тіла всього, що має бути евакуйовано, для нас забезпечуються нашими м’язами. І в цьому сенсі між дуже спеціалізованим серцевим м’язом та не менш спеціалізованим анусом — більше спільного, аніж може здаватися на перший погляд.

Серце рухає кров, анус часто має справу із різними типами речовин; але в обох випадках надто повільний або надто швидкий рух (або його відсутність) — це проблема. Ми вже трошки торкалися анальної теми, коли знайомилися із тазовим дном, тож хочу тут просто зайвий раз віддати шану цьому неймовірному м’язові цитатою Волтера Борнемайера:

“Кажуть, людина досягла успіху там, де тварини зазнали невдачі, завдяки вправності та вмілості рук, але sphincter ani [анальний сфінктер], порівняно із руками, на порядок досконаліший. Якщо, зокрема, ви наберете в свої долоні суміш рідини, твердої речовини та газу, а потім спробуєте відкрити невеличкий отвір між долонями й випустити лише газ, ви зазнаєте невдачі. Проте для сфінктера анального отвору — це задачка на удин укус. Очевидно, що сфінктер має здатність розрізняти тверді, рідкі та газоподібні матерії. І також очевидно, що він також у курсі, наприклад, чи його власник перебуває на самоті або ж у компанії, стоїть або сидить, має штани закріплені на поясі аби ж спущені до щиколоток. Жоден інший м’яз у тілі не захищає гідність людську із подібним завзяттям, водночас перебуваючи в постійній готовності прийти людині на допомогу. Такий м’яз неодмінно варто захищати.”

Навіть в Американському журналі проктології, навіть у 1960му, як бачите, є місце для романтики (ну або для романтиків як Волтер Борнемайер) [1]! 

М’язи працюють разом, поєднуючись у міріади комбінацій: навіть із дуже рудиментарним знанням комбінаторики можна собі уявити, що 600 м’язів можуть створити безкінечну варіацію рухів. І немає одного правильного чи неправильного м’яза для будь-якого конкретного руху. Натомість завжди є цілий набір м’язів, які можуть брати участь у русі; так само як існує багато способів рухатися добре, і, що дуже важливо, найкраща комбінація м’язів для однієї людини може бути абсолютно непридатною для іншої [3]. Саме через це, наприклад, ніколи не варто пробувати “копіювати” те, як роблять йогу “йоги із першого ряду” (у будь-якій оффлайн групі є зіркові йоги, які завжди займають місце в першому ряду, у тому числі бо знають, що будуть взірцем для інших — менш вправних та гнучких йогів). Скільки тіл, стільки й варіантів йоги (і не тільки йоги, тут можна поставити будь-яку фізичну дисципліну). Безперечно, є загальні принципи та приписи в кожній конкретній асані (дисципліні), але вони — не шаблон, а орієнтир. Один із. Інший дороговказ — наше тіло, яке щодня інше, яке змінюється разом із циклом (у тих, хто має менструації) та паралельно із віком. Слухати перший орієнтир зазвичай доволі просто, особливо якщо є формальні озвучені тренером інструкції, а от чути в тому своє тіло — задачка із зірочкою, і якщо вірити буддистським вченням, принагідно, — шлях до просвітлення.

Словом замість того, аби думати про м’язи в парадигмі карти окремих органів, давайте (хоч іноді) дивитися на м’язи як на матрицю потенційних варіантів рухів, які впливають на кожну артикуляцію нашого тіла. Ця, здавалося б, концептуальна вправа допомагає нам по-іншому відчувати рух власного тіла та рухи у власному тілі. Адже один м’яз ніколи не працює без підтримки та модуляції з боку інших м’язів. Ба більше, кожен м’яз впливає на будь-який інший м’яз, незалежно від того, чи знаходяться вони поблизу чи далеко [3]. Думаю, усі ми можемо пригадати ситуацію, у якій у нас, як кажуть у народі, “стискалося вічко”, і одночасно прискорювалося серцебиття. Очевидно, то функції єдиного органа, який варто берегти та поважати в усіх його проявах.

"У нас є тільки один мʼяз, який контролюється одним розумом" [4].

Подякувати за цей матеріал

Якщо ви хочете розібратися із тим, як користуватися власними мʼязами та навчитися будувати собі програму тренувань, запрошую вас на курс "Інструкція до мʼязів"!

Хочу на курс "Інструкція до мʼязів"

Джерела:

1 — Bornemeier, Walter C. "Sphincter Protecting Hemorrhoidectomy." American Journal of Proctology 11 (1960): 48-52. (from Meals, Roy A., MD. Muscle: The Gripping Story of Strength and Movement. Norton&Company, 2023.)

2 — Anatomy Lessons From the Great Masters. Clarkson Potter/Ten Speed. 

3 — Kaminoff, Leslie, and Amy Matthews. Yoga Anatomy. 3rd ed., Human Kinetics, 2022.

4 — Juhan, Deane. Job's Body: A Handbook for Bodywork. Barrytown/Station Hill Press, 2003.

5 — Little KE. Toward more effective manipulative management of chronic myofascial strain and stress syndromes. J Am Osteopath Assoc. 1969 Mar;68(7):675-85. PMID: 5192597.